1Є зло, яке я бачив під сонцем, і воно дуже пригноблює людину.
2Бог дає людині багатство, скарби й славу, так що їй нічого не бракує, – вона має все, що лише може побажати, – але Бог їй не дозволяє цим скористатись, тому все дістається чужинцю. Тож, хіба це не марнота і болісне лихо?
3 Якби хтось мав навіть сто дітей
і прожив багато років, але протягом свого довгого віку він не зазнав щастя, а до того всього його ще й належним чином не поховали, то я сказав би: у недоношеної дитини (викидня) краща доля, ніж його,
4бо викидень прийшов у світ як ніщо й відходить у темряві, оскільки і його ім’я оповите темрявою.
5Він не бачив сонця, і ні про що не відає, – йому спокійніше, аніж першому.
6 І хоч би той прожив двічі по тисячі років, але не зазнав жодного щастя, то хіба не всі йдуть в одне місце?
Праця людини марнотна
7Усяка праця людини – для її рота, проте апетит його душі не завжди заспокоюється.
8Адже яка перевага мудрого перед нерозумним, або бідного, котрий знає, як на світі жити?
9Краще користатися з того, що є перед очима, ніж літати в пошуках бажаного. Однак і це – марнота та гонитва за вітром.
10 Вже давно отримало назву те, що діється; відомо також, що таке людина, й що вона не в змозі правуватись з тим, хто сильніший від неї.
11Бо чим більше слів, тим більше марноти, і яка з них користь людині?
12 Бо хто знає, що для людини краще в період її короткого, сповненого марнотою життя, яке минає, наче тінь? Та й хто може повідомити людині, що станеться під сонцем після неї?
Who We AreWhat We EelieveWhat We Do
2025 by iamachristian.org,Inc All rights reserved.
