1 Хіба доля людини на землі не підневільна, як військова служба, а його дні, – не є наче дні наймита?
2Як невільник, вона прагне вечірньої тіні і, як наймит, чекає своєї заплати.
3Така й моя доля: місяці марноти й визначені мені ночі болю…
4Коли я лягаю, то питаю: Коли я вже встану? А та ніч тягнеться, і я просто лежу
сповнений тривогою, аж до ранку.
5Моє тіло вкрилось червою та струпами
, мов земляною корою; моя шкіра тріскається та гноїться.
6 Мої дні минають швидше за ткацького човника й безнадійно щезають.
7 Тож згадай, що моє життя – лише подув вітру, і мої очі вже ніколи не побачать добробуту.
8 Незабаром мене не побачить навіть око Того, Хто постійно мене бачить. Твої очі, Господи,
шукатимуть мене, але мене вже не буде.
9Наче хмара, що розвіюється й зникає, так стається із тим, хто сходить до шеолу, – він звідти вже більше не виходить.
10 Він ніколи не повернеться до власного дому, і місце, де він жив, його не впізнає.
11Тому я не можу більше стримувати моїх уст, а говоритиму в жалю мого духа, і скаржитимусь у гіркоті своєї душі.
12Хіба я є морем, чи якоюсь морською потворою, що Ти ставиш проти мене вартових?
13Іноді я кажу: Мене потішить моя постіль, нехай моє ліжко забере мої роздуми.
14Але Ти мене лякаєш снами і викликаєш у мене тривогу привидами…
15Тоді я волів би, щоб мене задушили, – краще вже смерть, ніж біль у кістках.
16 Мені обридло життя, – не буду ж я жити вічно. Залиши мене, адже мої дні – марнота.
17 Бо що таке людина, що Ти її так звеличив, і приділяєш їй стільки уваги?
18Ти відвідуєш її щоранку, і щохвилини випробовуєш її?
19Коли, нарешті, Ти відвернешся від мене, і відпустиш мене, аби я міг хоч проковтнути свою слину?
20 Навіть якщо я згрішив, то що я тим заподіяв Тобі, Стороже над людьми? Для чого Ти мене перетворив у Свою мішень, що я став для себе тягарем?
21 І чому Ти не прощаєш мого гріха й не зітреш моєї провини? Адже коли я незабаром ляжу в землю, Ти почнеш мене шукати, – та мене вже не буде…
Who We AreWhat We EelieveWhat We Do
2025 by iamachristian.org,Inc All rights reserved.
