1А тепер глузують наді мною молодші за мене віком, чиїх батьків я не прийняв би щоб поставити їх нарівні із псами, що охороняли мою отару.
2Та й сила їхніх рук, – навіщо вона мені здалася? З часом занепала їхня колишня сила.
3В результаті злиднів і нищівного голоду, вони гризли сухе коріння
нещодавно зруйновної та спустошеної землі.
4Вони зривали лободу попід кущами, а коріння рокитника було їхньою їжею.
5З-поміж людського суспільства їх проганяли, – люди на них кричали, як на злодіїв,
6тому вони проживали в глибоких ярах висохлих потоків, у підземних ямах та скальних печерах.
7Серед чагарників вони, як звірі, завивали, збиралися серед колючих кущів й тулились одне до одного
, –
8рід жалюгідних, нащадки безіменних, вигнанці на землі…
9Ось такі люди тепер знущаються, – образливі пісні про мене співають, – я став для них поговіркою.
10 Вони гидують мною, тримаються подалі від мене, а коли наближаються до мене, то неодмінно стараються плюнути в обличчя.
11 Адже Він (Господь
) розв’язав мій пояс, упокорив мене, тому вони й знущаються наді мною.
12Праворуч від мене підіймається та наволоч, підставляють мені ноги, й вимощують проти мене власну дорогу, щоб мене погубити.
13Зіпсували мій шлях (долю
), користаючись з мого нещастя, і ніхто їх не зупинить.
14Приходять ватагою, наче через широкий вилом, навалюються, наче руйнівні буруни.
15Мною опанували страхіття, моя гідність розвіялись наче по вітру, і мій добробут проминув, наче хмара.
16І зараз моя душа вмліває (ниє
) у мені, – мною заволоділи дні смутку…
17Вночі мої кості ніби пронизує біль, – навіть мої жили не розслаблюються.
18 З надзвичайною силою Він (Господь
) вхопив мене за мій одяг, душить мене воротом моєї сорочки.
19Він укинув мене в болото, уподібнив мене до пороху та попелу.
20 Я волаю до Тебе, але Ти мені не відповідаєш, стою перед Тобою, однак Ти не звертаєш на мене уваги.
21Яким же безжалісним Ти став до мене, Своєю могутньою рукою шмагаючи мене!
22Ти мене підхопив, наче вітром, посадив мене на нього й звелів летіти, щоб мене не стало.
23 Знаю я, що Ти мене провадиш до смерті, – до дому, призначеного для всього живого.
24Але, хіба ж не простягає руки потопаючий, волаючи у своєму нещасті про допомогу?
25 Хіба ж я не плакав над тим, кому в житті було важко? Чи я від душі не співчував нещасному?
26 Тому я очікував добра, та прийшло зло; сподівався світла, а настала темрява.
27У мене всередині все кипить і не заспокоюється, – кожен день приносить мені лише нещастя.
28Я почорнів, але не від сонця, – встаю посеред громади та волаю про допомогу.
29Я став братом шакалам і товаришем страусам.
30Шкіра на мені почорніла, а мої кості палають вогнем.
31 Моя арфа постійно голосить, а моя сопілка видає лише звуки ридання…
Who We AreWhat We EelieveWhat We Do
2025 by iamachristian.org,Inc All rights reserved.
