Плач Єремії 2 - Свята Б?бл?я: Сучасною мовою(UMT)

2Господь зруйнував Єрусалим

1Дочку Сіону Господь зневажив у Своєму гніві.

З небес на землю гордість Ізраїлю скинув.

Він не згадав про Свій підніжоку день Свого гніву.

2Господь усе понищив,

не пожалів Він жодного із Якового дому.

У люті повалив твердині дочки Юдеї.

Зрівняв Він їх з землею.

Ганьбою вкрив і царство, і його вельмож.

3В палкому гніві вигубив всю міць Ізраїлю.

Від ворога Свою правицю відвернув

і запаливсь на Якова, мов той вогонь пекучий,

що пожирає все довкола.

4Напнув Він лук Свій, наче ворог,

немов противник, напростав правицю

і повбивав усе, що оку миле.

В намет дочки Сіону

Він вилив лють Свою, немов вогонь.

5Став ніби ворогом Господь.

Він Ізраїль пожер, понищив Він усі її твердині.

Він зруйнував усі її укріплені міста,

примножив голосіння й плач,

і стогін по землі Юдеї.

6Спустошив Він притулок Свій, неначе сад,

Він знищив Своє місце зібрання.

Господь призвів до забуття в Сіоні свят і субот.

Царя й священика Він відштовхнув у Своїй люті.

7Господь відкинув Свій вівтар,

від власної святині відсахнувся:

у руки ворогам віддав мури твердині.

Вороги у домі Всевишнього кричали з радості,

мов у свята Господнього день.

8Господь намислив зруйнувати мур дочки Сіону.

Мотузкою відміряв все, що зруйнувати хоче,

і Він не стримував Себе.

Примусив Він укріплення й мури тужити,

та їхня міць пропала геть.

9Ввійшли у землю брами Єрусалима.

Він розламав і потрощив залізні засуви.

Царя й князів її розкидано між племенами,

й ніяких правил не існує.

Пророки більше з’яв від Господа не мають.

10Старійшини дочки Сіону

сидять, мовчать й ридають на землі.

Золою голови посипали вони, вдяглися у вереття.

Дівчата у Єрусалимі додолу голови схилили.

11Немає більше сліз в очах моїх,

у мене все всередині кипить.

До самих печінок знедужаю

від гибелі дочки мого народу,

бо діти й немовлята мліють

від голоду на вулицях міських.

12Вони питають матерів своїх:

«Де хліб, що пити?»

Неначе поранені бійці на вулицях міста,

вони непритомніють від безсилля.

Та згодом, вони вмирають в материнських обіймах.

13Що можу я тобі сказати,

до чого ти подібна, дочко Єрусалим?

З чим можу порівняти тебе,

щоб втішити, дочко Сіону?

Твоя руїна неосяжна, ніби море.

Хто тебе зцілить?

14Були твоїм пророкам з’яви,

пусті й оманливі про тебе.

Вони не викривали провин твоїх,

аби неволю відвернути.

Натомість бачили тебе

в брехливих та пустих пророцтвах.

15Руками сплескують на тебе подорожні.

Вони свистять й хитають головами над Єрусалимом:

«Невже це місто, про яке розповідали,

що то неперевершена краса, утіха світу всього?»

16Пащекували проти тебе вороги твої.

Вони свистять, зубами скреготять і кажуть:

«Ми проковтнули їх, це саме той день!

Його чекали ми, і він настав,

ми побачили його»!

17Те учинив Господь, що Він замислив.

Свою погрозу Він виконав,

яку проголосив давно.

Він без пощади усе зруйнував.

Примусив ворога позбиткуватися з тебе,

зміцнив могутність ворогів твоїх.

18До Господа взивайте серцем,мури дочки Сіону.

Хай сльози твої плинуть,

мов потік, і вдень, і уночі.

Не зупиняйтеся,

очам своїм спокою не давайте.

19Вставай і голоси вночі з початком кожної сторожі.

Благай про милосердя перед Господом своїм.

Здійми до Нього руки задля життя дітей своїх,

що знепритомніли від голоду

на кожній вуличці міста.

20О Господи, поглянь і зглянься,

кому Ти все це заподіяв.

Хіба так можна,

що жінки їдять своїх дітей, яких плекали?

В святині Господа священика й пророка вбито!

21Малі й старі на вулицях лежать.

Мої дівчата й хлопці полягли від меча.

Ти вбив їх у день гніву Свого,

Ти їх забив немилосердно.

22Ти поскликав людей здовкола,

щоб мордувати мене.

Ти їх немов на свято скликав,

тому ніхто й не втік,

не врятувався в день гніву Господа.

Мій ворог винищив усіх,

кого я випестила і виховала.