2 Коринтяни 11 - Б?бл?я в пер. П.Кул?ша та ?.Пулюя, 1905(UKRK)

1Ой коли б ви трохи потерпіли моє безумство! а таки потерпите мене.

2Бо я ревную про вас ревностю Божою; я бо заручив вас одному мужові, щоб чистою дївою привести перед Христа.

3Бою ся ж, щоб, як змій Єву обманив лукавством своїм, так не попсувались думки ваші, (одвернувши) від простоти в Христї.

4Бо коли ж хто, прийшовши, иншого Христа проповідує, котрого ми не проповідували, або духа иншого ви приймаєте, котрого не прийняли, або инше благовістє, котрого не одержали; то ви були б дуже терпіливі.

5Думаю бо, що я нїчим не зоставсь позаду переднїх апостолів.

6Хоч бо я й неук словом, та не розумом; нї, ми знані у всьому між вами.

7Або гріх я зробив, себе смиряючи, щоб ви пійшли вгору, бо даром благовістє Боже проповідував вам?

8Од инших церков брав я, приймаючи плату, на служеннє вам;

9і, прийшовши до вас, та й бувши в недостатку, не був я нїкому важким; бо недостаток мій сповнили брати мої, що прийшли з Македониї; та й у всьому я хоронив себе, щоб не бути вам важким, і хоронити му.

10(Як) істина Христова є в менї (так вірно), що похвала ся не загородить ся від мене в сторонах Ахайських.

11Чого ж? хиба, що не люблю вас? Бог знає (те).

12Що ж роблю, те й робити му, щоб відтяти причину тим, що хочуть причини, щоб чим хвалять ся, (у тому) показались як і ми.

13Бо такі лжеапостоли, робітники лукаві, прикидають ся апостолами Христовими.

14І не диво: сам бо сатана прикидаєть ся ангелом сьвітлим.

15Не велика ж річ, коли й слуги його прикидають ся слугами правди. Конець їх буде по дїлам їх.

16Знов глаголю: щоб нїхто не вважав мене за безумного; коли ж нї, хоч яко безумного мене прийміть, щоб хоч трохи менї похвалитись.

17А що глаголю, не глаголю по Господї, а мов би в безумстві, у сїй певнотї похвали.

18Яко ж бо многі хвалять ся по тїлу, то й я хвалити мусь.

19Радо бо терпите безумних, розумними бувши.

20Терпите бо, як хто підневолює вас, як хто жере (вас), як хто обдирає (вас), як хто величаєть ся, як хто бє вас у лице.

21Робом досади глаголю, так нїби ми знемоглись. Коли ж у чому хто осьмілюєть ся (у безумстві глаголю), то й я осьмілююсь.

22Вони Євреї? І я. Вони Ізраїльтяне? І я. Вони насїннє Авраамове? І я.

23Христові слуги? (безумствуючи глаголю) я більше: В працях премного, в ранах без міри, у темницях пребагато, при смерти почасту.

24Од Жидів пять раз по сорок без одного прийняв я.

25Тричі киями бито мене, а один раз каменовано; тричі розбивав ся корабель, ніч і день пробув я в глибинї;

26у дорогах почасту, у бідах (на) водї, у бідах (од) розбійників, у бідах од земляків, у бідах од поган, у бідах у городї, у бідах у пустинї, у бідах на морі, у бідах між лукавими братами;

27у працї і в журбі, почасту в недосипанню, в голодї і жаждї, в постах часто, в холодї й наготї.

28Опріч того, що осторонь, налягає на мене щоденна журба про всї церкви.

29Хто знемогає, щоб і я не знемогав? Хто блазнить ся, щоб і я не горів?

30Коли хвалитись треба, то хвалити мусь тим, що від немочі моєї.

31Бог, Отець Господа нашого Ісуса Христа, будучи благословен на віки, знає, що я не обманюю.

32У Дамаску царський намістник Арета, стеріг город Дамащан, хотївши піймати мене;

33і віконцем у коші спущено мене по стїнї, і втік я з рук його.