Приповiстi 17 - Б?бл?я в пер. П.Кул?ша та ?.Пулюя, 1905(UKRK)

1Шматочок сухаря та мир до його далеко лучше, нїж хата, повна порізаного скоту, з сварнею.

2Слуга розумний старшує над безумним сином, і між братами він спадок роздїлить.

3У горнї й в огнї очищаєсь золото й срібло, Господь же витрібовує серця.

4На злющу мову лиш падлюка вважає; лукавий слухає зрадливого навчання.

5Хто вбогого поругає, той творця його зневажає; кого нещастє звеселяє, той не зістанеться безкарен.

6Вінець людей старих - сини синів, унуки, а слава дїтей - родичі їх.

7Дурному не личить поважная мова, тим меньше значньому уста неправдливі.

8Гостинець - се дорогий камінь у того, що вміє ним владати; куди нї обернесь, пощастить йому.

9Хто провину покриває - любови шукає, хто ж про неї все згадує - друга відвертає.

10Розумного докір більше діймає, нїж дурного сто вдарів.

11Хто бурить - у того тілько лихе на думцї; на його посланий буде ангел без милосердя.

12Лучше стрітити ведмедицю, що їй дїтей взято, нїж дурного з його дурнотою.

13Хто за добро платить злом, від того домівки не відойде зло.

14Почин до сварки - як прірва води; покинь же сварку, нїм ще розгорілась.

15Хто грішного правдить і правого винуватить, - оба вони гидота Господеві.

16Про що скарби в руках у дурня? щоб придбати собі мудрість, - на те в його нема ума.

17Друг любить про всяк час, і, як брат, зявиться він, коли спаде нещастє.

18Чоловік малоумний дає руку й ручиться за ближнього свого.

19Хто любить сварку, той любить і гріх; а хто надто високо піднімає ворота свої, шукає упадку.

20Підступне серце не знайде добра, й язик лукавий впадає в біду.

21Хто дурня зродив - то собі на горе; отець безумного не зазнає радощів.

22Веселе серце - як лїк, добродїйне, а дух сумовитий висушує й костї.

23Дарунки з пазухи бере безбожний, щоби скривити стежки правосуду.

24В розумного мудрість - перед очима, дурного ж очі - на концї землї її вбачають.

25Безумний син - отцю свойму гірка досада, ще гірше горе він матері своїй.

26Не гарно се, на правого вину спихати, як і бити* старшину за суд справедливий.

27Розумний - хто в словах здержливий, і мудрий той, в кого кров холодна.

28І дурень, як мовчить, здається бути мудрим, а як уста стулить, - навіть розважливим.