Буття 41 - Б?бл?я в пер. П.Кул?ша та ?.Пулюя, 1905(UKRK)

1Сталося ж у концї двох повних лїт, Фараон бачив сон. Бачся, стояв він при ріцї.

2І се, нїби з річки, вийшло семеро корів гарних і ситих, та й пасуться в лузї.

3Аж ось і других семеро корів вийшло поганих на вид і худих, да й стоять коло тих корів на річному березї.

4І пожерли семеро корови погані сїмох корів гарних і ситих. І прокинувсь Фараон.

5І заснув, і снилось йому в друге: бачся семеро колосків жита виходило з одного стебла, товстих і повних.

6А ж ось других семеро колосків, тоненьких і висушених східним вітром, виросло за ними.

7І пожерли семеро колоски тоненькі і вітром спалені семеро колосків товстих та повних. Прокинеться ж Фараон, аж то сон.

8І сталось уранцї, стрівожився дух його, і пославши скликав усїх віщунів Египецьких і всїх мудрагелїв тамошнїх. І росказав їм Фараон сон свій, та й не було нїкого, щоб умів його витолкувати Фараонові.

9Озветься ж дука винарський до Фараона: Мушу спогадати кривду мою.

10Розгнївився Фараон на раби свої та й укинув нас у темницю в дому гетьмана вартовницького, мене та дуку пекарського.

11І бачили ми сон обидва тієї ночі, я й він, кожному проти иншого снилось.

12Був же там із нами молодик Єврей, раб гетьманський вартовницький; і росказали ми йому, і виложив нам наші сни, кожному виложив сон його.

13Сталося ж, як виложив нам, так і справдилось: мене вернено на моє дуківство, а того повішено.

14Пославши ж Фараон, прикликав Йосифа. І виведено його негайно з хурдиги. І остригся він і перемінив одїж на собі, і прийшов до Фараона.

15Каже ж Фараон Йосифові: Бачив я сон, а хто б витолкував, такого нема; я ж чув про тебе, кажуть, що, чувши сни, вмієш толкувати.

16Відказуючи ж Фараонові Йосиф каже: Не я, нї! Бог дасть Фараонові відповідь упокійну.

17Каже ж Фараон Йосифові: Снилось менї: бачся, стою на березї річному.

18Аж се - із ріки вийшло семеро корів гарних і ситих, та й пасуться в лузї.

19Аж се - других семеро вийшло слїдом за ними, сухі і дуже погані видом і худі тїлом такі, що й не бачив я по всїй землї Египецькій.

20І пожерли семеро корови погані сїмох корів ситих.

21І як вони пожерли їх, не знати було, що вони ввійшли в утробу їх, і вид їх був такий самий, як і перш. Прокинувся я та й знов заснув.

22І бачив я вві снї мойму, неначе семеро колосків виросло з одного стебла повних і добрих.

23Другі ж семеро колосків тоненьких і спалених вітром виросли слїдом за ними.

24І пожерли семеро засохлі колоски і спалені вітром сїмох колосків добрих і повних. І росказав я віщунам, та не було нїкого, щоб менї те з'ясувати.

25І каже Йосиф Фараонові: Сон Фараонів один: що Бог творити ме, показав Фараонові.

26Семеро коров гарних - сїм років, і семеро колосся доброго - сїм років; сон один.

27І семеро коров худих і поганих, що вийшло за ними, сїм років, і семеро порожних колосків, спалених східним вітром, се буде сїм років голодних.

28Оце воно, що я сказав Фараонові: Що хоче Бог творити, він показав Фараонові.

29Дивись, оце настануть сїм лїт великого врожаю по всїй Египецькій землї.

30Прийде ж і сїм лїт голодних за ними; і забудуть про наддостаток в Египецькій землї, і погубить землю сю голоднеча.

31І не знати муть уроджаю в землї сїй від голоднечі тієї, що йде за ним; тяжка бо буде вельми.

32Приснився ж сон Фараонові двічі про те, що се постане від Бога, і незабаром приведе Бог се в дїло.

33Тим нехай Фараон вигледить чоловіка мудрого й зугадного, та й поставить його над Египецькою землею.

34Нехай се вчинить Фараон і поставить доглядника по землї, і нехай одбирає пятину в Египецькій землї у сїм роках уроджайних.

35І нехай громадять усяку харч за сїм добрих лїт, що настають, і нехай ссипають пшеницю під руку Фараонові, і нехай харчі приховують по городах.

36І буде харч прихована про запас землї на сїм років голодних, що настануть у землї Египецькій, щоб земля не погибла в голоднечу.

37Угодно ж се було в очу Фараонові і в очу всїх дворян його.

38І каже Фараон дворянам своїм: Чи можна ж нам ізнайти чоловіка такого, щоб на йому та був дух Божий?

39Каже ж Фараон Йосифові: Після того, як Бог показав тобі се все, нема нїкого такого зугадного й мудрого, як ти.

40Ти сам будеш над моїм домом, і слухати ме слова твого все царство моє; тілько престолом я більший над тебе буду.

41Промовив же Фараон до Йосифа: Се поставляю тебе над усїєю землею Египецькою.

42І знявши Фараон перстеня з руки своєї, надїв його на руку Йосифові, і вдїг його в шати білі, і возложив ланьцух золотий йому на шию.

43І посадив його на колесницю свою другу, і вигукувано перед ним: Навколїшки! Сим робом поставив його над усїєю землею Египецькою.

44Промовив же Фараон до Йосифа: Я Фараон, та без тебе не махне й рукою і не поступить ногою нїхто в землї Египецькій.

45І дав Фараон імя Йосифові Зафнат Панеях*, і дав йому за жену Аснату, дочку Потифера, сьвященника Онського**. І знявсь Йосиф над Египтом.

46І було Йосифові трийцять лїт, як він став перед Фараоном, царем Египецьким. І вийшов Йосиф од Фараона та й пройшов по всїй землї Египецькій.

47Земля ж зародила сїм год урожаєм, наче жменями.

48І назбирав усякої харчі за сїм год, яка була на землї Египецькій, та й поприховував харч по городах. Харчі з поля, навкруги города, поприховував у тому ж городї.

49І назбирав Йосиф пшеницї, мов би піску морського, багато вельми, що погубив і лїки; було бо безлїч.

50В Йосифа ж родилось два сини до настання семи год голодних, що вродила йому Асната, дочка Потифара, сьвященника Онського.

51Дав же Йосиф імя первому Манассій: Менї бо, рече, дав Бог забути всю недолю мою й усе в господї панотцевій.

52Імя ж другому нарік Ефрем; бо зробив мене плодющим Бог у землї бідування мого.

53Минуло ж сїм років урожайних, що були в землї Египецькій.

54І почали голодних сїм год наставати по слову Йосифовому. І був голод по всїй землї; у всїй же землї Египецькій був хлїб.

55Як же заголодала й земля Египецька, заквилили люде до Фараона про хлїб. Каже ж Фараон усїм Египтянам: Ідїте до Йосифа, і, що скаже вам, чинїте.

56А голоднеча придавила ввесь сьвіт. Поодчиняв же Йосиф усї житницї, та й продавав хлїб усїм Египтянам.

57Кинулись тодї всї землї до Йосифа в Египет; бо всюди панував страшний голод.