Римляни 9 - Б?бл?я в пер. П.Кул?ша та ?.Пулюя, 1905(UKRK)

1Правду кажу в Христї, не обманюю, як сьвідкує менї (й) совість моя Духом сьвятим,

2що великий менї смуток, і безустання болесть серцю моєму.

3Бо я сам бажав би бути відлученим від Христа за братів моїх, рідних менї по тїлу;

4вони ж Ізраїльтяне, їх усиновленнє, і слава, й завіти, й даваннє закону, й судженнє, і обітування;

5їх і отцї, з них і Христос по тїлу, що над усїм Бог, благословенний по віки. Амінь.

6Не те ж воно, наче б слово Боже не сповнилось; бо не всї ті, що від Ізраїля, сї Ізраїльтяне,

7анї всї дїти, тим що вони насїннє Авраамове; нї, в Ісаакові (рече) назветь ся тобі насїннє.

8Се єсть: не дїти тїлесні, се дїти Божі, а дїти обітування полїчені в насїннє.

9Слово бо обітування таке: Пори сієї прийду, і буде Сарі син.

10Не тільки ж (се); а й Ревека, що почала за одним разом од Ісаака, отця нашого;

11ще бо не родились, анї зробили нїчого доброго або лихого (щоб постанова Божа у вибранню пробувала, не по дїлам, а від Того, хто кличе),

12сказано їй, що більший служити ме меншому,

13яко ж писано: Якова злюбив я, а Ісава зненавидїв.

14Що ж скажемо? чи вже ж несправедливість у Бога? Нехай не буде.

15Глаголе бо Мойсейові: Помилую, кого помилую, і змилосерджусь, над ким змилосерджусь.

16Тим же воно нї від того, хто хоче, нї від того, хто біжить, а від милуючого Бога.

17Глаголе бо писаннє й Фараонові: Що на се іменно підняв я тебе, щоб показати на тобі силу мою, і щоб звістилось імя моє по всїй землї.

18Тим же то, кого хоче, милує, а кого хоче, ожорсточує (окаменює).

19Скажеш же менї: Чого ж іще й винуватить? хто встояв проти волї Його?

20Хто ж се ти, чоловіче, що змагаєш ся з Богом? Хиба скаже зроблене тому, хто зробив його: Нащо зробив єси мене так?

21Або не має власти ганчар над глиною, щоб з того самого місива зробити одну посудину на честь, а другу на нечесть?

22Коли ж, хотячи Бог показати гнїв свій, і явити силу свою, щадив у великому довготерпінню посуди гнїва, наготовлені на погибель,

23і щоб явити богацтво слави своєї на посудах милости, котрих наперед наготовив на славу,

24як і над нами, котрих покликав не тільки з Жидів, та й з поган?

25Як і в Осії глаголе: Назву немоїх людей людьми моїми, і неполюблену полюбленою.

26І буде на місцї, де сказано їм: Не мій ви народ, там назвуть ся синами Бога живого.

27Ісаїя ж покликує про Ізраїля: Хоч би було число синів Ізраїлевих як пісок морський, останок (тільки) спасеть ся:

28скінчивши бо слово, поскорить ся в правдї; бо скоро слово зробить Господь на землї.

29І яко ж прорік Ісаїя: Коли б Господь Саваот не зоставив нам насїння, були б ми, як Содома, й уподобились би Гоморі.

30Що ж скажемо? Що погане, котрі не вганяли за праведностю, настигли праведність, праведність, що од віри;

31Ізраїль же, вганяючи за праведностю, не настиг закону праведности.

32Чому? Тому, що (шукали праведности) не од віри, а якби од учинків закону; спіткнулись бо на камінь спотикання.

33Яко ж писано: Ось кладу в Сіонї камінь спотикання і камень поблазнї, а всякий, хто вірує в Него, не осоромить ся.