Йов 14 - Б?бл?я в пер. ?вана Ог??нка 1962(UBIO)

1Людина, що від жінки народжена, короткоденна та повна печалями:

2вона виходить, як квітка й зів’яне, і втікає, мов тінь, і не зостається...

3І на такого Ти очі Свої відкриваєш, і водиш на суд із Собою його!

4Хто чистого вивести може з нечистого? Ані один!

5Якщо визначені його дні, число його місяців в Тебе, якщо Ти призначив для нього мету, що її не перейде,

6відвернися від нього і він заспокоїться, і буде він тішитися своїм днем, як той наймит...

7Бо дерево має надію: якщо буде стяте, то силу отримає знову, і парост його не загине;

8якщо постаріє в землі його корінь і в поросі вмре його пень,

9то від водного запаху знов зацвіте, і пустить галуззя, немов саджанець!

10А помре чоловік і зникає, а сконає людина то де ж вона є?...

11Як вода витікає із озера, а річка спадає та сохне,

12так і та людина покладеться й не встане, аж до закінчення неба не збудяться люди та не прокинуться зо сну свого...

13О, якби Ти в шеолі мене заховав, коли б Ти мене приховав, аж поки минеться Твій гнів, коли б час Ти призначив мені, та й про мене згадав!

14Як помре чоловік, то чи він оживе? Буду мати надію по всі дні свойого життя, аж поки не прийде заміна для мене!

15Кликав би Ти, то я відповів би Тобі, за чин Своїх рук сумував би,

16бо кроки мої рахував би тепер, а мойого гріха не стеріг би,

17провина моя була б запечатана в вузлику, і Ти закрив би моє беззаконня...

18Але гора справді впаде, а скеля зсувається з місця свого,

19каміння стирає вода, її злива сполощує порох землі, так надію того Ти губиш...

20Ти силою схопиш назавжди його, і відходить, Ти міняєш обличчя його й відсилаєш його...

21Чи сини його славні, того він не знає, чи в прикрому стані того він не відає...

22Боліє він тільки тоді, коли тіло на ньому, коли в ньому душа тоді тужить.